« Причини непослуху дітей »
Як часто ми, дорослі, вважаємо, що краще покарати малюка, накричати на нього, ніж спокійно вислухати і спробувати зрозуміти. Адже ми не вирішуємо проблему, нас дратує плач, непослух, свій гнів на самих себе намагаємося перекласти на дитину. Нам дуже важко зрозуміти: якщо дитина плаче, значить, їй погано.
ПРИЧИНИ НЕПОСЛУХУ МАЛЯТ
• Хочу! Напевно, це найскладніша проблема, коли дитина влаштовує істерику в магазині, вимагаючи чергову іграшку. «Розбори польотів» даремні, маля починає грати на публіку і кричати ще сильніше. Звісно, якщо дитина розбещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то їй дуже важко пояснити, чому зараз ви відмовляєте. Можливо, краще залишити магазин і спробувати переключити увагу дитини на щось інше, а вже вдома обговорити необхідність покупок? Моя знайома, знаючи такі проблеми своєї дитини, намагалася в дитячі магазини ходити одна.
• Мені боляче! Ну, здається, все просто, якщо боляче — значить треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців умовляємо терпіти, вони ж - майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами своїми проблемами, не розповідають про власні переживання, правда? Але ж самі виховуємо їх такими, з дитинства переконуючи, що чоловік ніколи не повинен плакати. Звичайно, йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості. Але це і не означає, що хлопець повинен рости істеричним, усе має бути в міру. Добре, якщо ми вислухаємо і поспівчуваємо синові. Колись він поспівчуває нам...
• Мені прикро! Причина схожа на попередню, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Але ж навіть для найменшого малюка невелика образа може стати трагедією життя. А ми кричимо тому, що він плаче... Замість того, щоб спокійно поговорити. — сердимося. Але ж дітлахи копіюють нашу поведінку, і якщо ми будемо спокійні та розсудливі, то й вони наступного разу істерику замінять спокійною розмовою. Головне -— проявити терпіння.
• Дорослі, зверніть на мене увагу! У наш вік нестримного прогресу ми мало часу проводимо з дітьми. Приходячи додому, насамперед ідемо на кухню, говоримо по телефону, дивимося серіал. Що залишається дітям? Наше роздратування, коли відволікають від улюбленого заняття: «Мамо, подивися, що я намалював!». Багато з нас байдуже поглянуть і продовжать своє. А дитина хоче, щоб ЇЇ роботу оцінили, обговорили, похвалили!
• Я впертий, буде так! Це вже результат вашого виховання. Мабуть, у минулому ви, шановні батьки, надто часто потурали дитячим капризам і примхам. Прикладів і причин може бути безліч, результат один — навіть немовля плаче від браку материнського тепла. Я закликаю до одного: зверніть увагу на проблеми дітей, не залишайте їх наодинці зі своїм горем.